Еміліо Сальгарі

У молодості Сальгарі зачитувався Майн-Рідом і Купером. Вже тоді він твердо вирішив, що буде письменником, і, звичайно, його вабили пригоди, про які він так багато читав. Сподіваючись стати колись капітаном якого-небудь корабля, Сальгарі вступив до морської школи у Вероні. Але незабаром йому довелося відмовитися від думки стати справжнім «морським вовком» — навчання в академії виявилося для Сальгарі занадто важким.

Його дебют у літературі почався тоді, коли у 1883 році в міланському журналі La Valigia вийшов перший твір Сальгарі, він виявився успішним. Незабаром починаючий письменник став редактором веронского тижневика La Nuova Arena. Саме на його сторінках була опублікована розповідь «Папуаси», яка принесла автору бажану популярність. Після цього щорічно публікувалося не менше п’яти творів письменника, які складалися у пригодницькі серії. Книжки письменника стали користуватися неймовірною популярністю в рідній Італії, його порівнювали з Жюлем Верном, Еженом Сю, Олександром Дюма. Сальгарі був настільки популярний, що з його творами були знайомі усі члени королівської родини в Італії. У 1897 році на знак визнання король Умберто посвятив Сальгарі в лицарі.

З ім’ям Сальгарі пов’язано багато легенд. Не останню роль в цьому зіграв сам автор, не докладаючи жодних зусиль, щоб покласти їм кінець. Колись ходили чутки, що в своїх книжках Сальгарі розповідає про власні пригоди і подорожі на Цейлон, в Судан, Африку, Індію, до Небраски і на обидва полюси Землі. Однак, незважаючи на те, що Сальгарі належать багато неймовірно успішних творів, серед яких — «Чорний корсар», «Таємниці чорних джунглів», «В нетрях Борнео», «Капітан Темпеста», «Смертельні вороги», «Королева Карибів», — письменник постійно мав труднощі з грошима. В результаті, доведений до відчаю постійними злиднями і сімейними негараздами, Еміліо Сальгарі у квітні 1911 покінчив із собою.