Микола Некрасов

Некрасов Микола Олексійович (1821-1877) — російський поет. Народився в містечку Немиров (Подільська губернія) в родині дрібного дворянина. Дитячі роки пройшли в селі Грешневе в родовому маєтку батька, людини вкрай деспотичної. У віці 10 років був відданий до Ярославської гімназії.

У 17 років переїхав до Петербурга, але, відмовившись присвятити себе військовій кар’єрі, як наполягав батько, був позбавлений матеріальної підтримки. Для того щоб не померти з голоду, став писати вірші на замовлення книготорговців. У цей час він познайомився з В. Бєлінським.

У 1847 р. Некрасов і Панаєв придбали журнал «Современник», заснований А.С. Пушкіним. Вплив журналу зростав з кожним роком, поки в 1862 р. уряд не зупинив його видання, а потім і зовсім заборонив журнал.

У період роботи над «Современником» Некрасов випустив кілька збірок віршів, у тому числі «Коробейники» (1856) і «Крестьянские дети» (1856), які принесли йому популярність і як поетові.

У 1869 р. Некрасов придбав право на видання журналу «Отечественные записки» і видавав його. У період роботи в «Отечественных записках» створив поеми «Кому на Руси жить хорошо» (1866-1876), «Дедушка» (1870), «Русские женщины» (1871-1872), написав серію сатиричних творів, вершиною яких стала поема «Современники»(1875).

На початку 1875 р. Некрасов важко захворів, ні знаменитий хірург, ні операція не домогли призупинити розвиток раку прямої кишки. У цей час він почав роботу над циклом «Последние песни» (1877), своєрідним поетичним заповітом, присвяченим Теклі Анисимовні Вікторовій (у творчості Некрасова Зінаїда), останньому коханню поета. Некрасов помер у віці 56 років.