Пітер Абрахамс
Пітер Абрахамс — американський письменник. Народився 28 червня 1947 року в Бостоні. Автор кримінальних трилерів. Живе на півострові Кейп-Код (північний схід США).
Автор про себе:
«У дитинстві я жадібно читав усі книжки, але найбільше мені подобалися історії з пригодами. Я не був одним з нещасливих хлопців, які повністю занурюються у вигаданий світ книжок. Я був щасливчиком, який відкрив для себе світ книжки. У нас був літній будиночок в Квебеку. Моя бабуся приїжджала до нас на вихідні, привозила мені попкорн, який я обожнював, та стус нових книжок. Там були і відомі твори на зразок «Острова Скарбів», і не настільки відомі, такі як Red Pete the Ruthless. Я до сьогодні пам`ятаю фінальну сцену — Рудий Піт, закопаний по шию на лінії приливів і відливів, довкола нього купи краденного золота, а хвилі підходять все ближче. То хіба ви не чуєте, як лопаються бульбашки на морській піні? Я чую їх... Я любив сильні історії.
І зараз люблю, але тепер я став куди вимогливішим читачем. Окрім звичайних речей — добре прописаних характерів, атмосфери та деталей, що «говорять», — я шукаю те невловиме щось, яке важко описати декількома словами. Я шукаю баланс між голосом автора і мелодією самої історії, який і породжує «душу» книги. У багатьох книгах цього взагалі немає, але у великих текстах — «Бледный огонь», «Комедианты», «Злочин і кара», — авторові безсумніви удалося створити «живий» світ з власною душею. Набоков — один з найулюбленіших моїх авторів. Він неймовірний! При цьому його твори так легко читати. Цікаво, що він сам читав після свого 40-річчя? Чи читав він хоч когось окрім себе? Хоча навіщо йому!
Якщо ж повернутися до мене самого, то на мене дуже вплинув Грем Грін, особливо ті його речі, які він називав «розважальними». Я вважаю їх детективами (Gun For Sale, Stamboul Train, Brighton Rock), а детективи — моє поле. Одніэю з проблем гарних детективних речей я вважаю зникнення читацького досвіду — погляньте, наскільки прості ці оповідання, не дивлячись на всю ту «чорнуху», яку намагаються в них вкласти. Грін не легкий на підйом, але почитайте, яку інерцію він набирає, рухаючись до розв’язки! А ще Грін — це авторський голос, інколи співчуваючий, інколи уїдливий і такий, що бентежить. Я обожнюю цю його манеру.
З того часу, як я був підлітком, і до мого двадцятиріччя, я прочитав усі книжки Роса МакДоналда. Можливо, закиди критиків, які говорять, що він знову і знову переказує ту саму історію, справедливі, але для мене це не має значення. Його серії, на відміну від багатьох інших, з часом ставали лише краще. Думаю, весь секрет в розвитку характеру основного персонажа, Ллю Арчера. Рос МакДональд не користується штампами, звичними кожному читачеві: його герой розвивався, копаючись в своїх внутрішніх відчуттях, не заводив друзів в своїх позбавленнях, не прагнув поліпшити себе, долаючи невдачі. Ллю Арчер «зростав» як людина — він більше бачив, більше розумів, більше прощав, як в останніх книжках. Зараз я говорю про те, якими мені запам’яталися його історії, тому що нещодавно я перечитав одну з найулюбленіших його книжок і розчарувався. Але це розчарування — лише черговий досвід, який чекає на кожного читача: з часом наше відношення до книжок може змінюватися. Жодна інша розвага: ані кіно, ані телебачення, ані інтернет, не порівняється для мене з читанням. І я вважаю себе щасливчиком, оскільки сам додав декілька нових історій в загальну скарбничку написаних книжок».