Марія Романова

Марія Романова — нащадок побічної гілки великого роду, ще не так давно М. Романова не знала про своє минуле нічого. Окрім, мабуть, того, що знають усі наші сучасники: ким були її мама і батько, бабусі і діди з обох сторін. Що обидва діда воювали і, на щастя, не загинули у вогні Великої вітчизняної війни.

Єдине, в чому Марії пощастило — це в тому, що крім бабусь і дідів, вона застала в живих і прабабусю. Та у свої дев’яносто з лишком перебувала не просто в здоровому розумі, але пам’яттю і здоровим глуздом могла змагатися і з онуками. Саме вона, Єлизавета Львівна, і повідала правнучці трохи більше десяти років тому справжню історію родини. Передала перстень з аметистом, грамоту, щедро прикрашену царськими коронами і вензелями, яка свідчила про те, що вона, Марія, нащадок тих самих Романових, хай і не по прямій лінії. На жаль, вік брав своє, після цього Єлизавета Львівна прожила неповних два місяці. Певно, лише тому вона і зважилася розкрити улюбленій правнучці сімейну таємницю.

У віках загубилася пам’ять про першого з прадідів, який виїхав на саму околицю Російської імперії, в Ревель, там осів і жив до вельми поважних років. Прабабуся Єлизавета була його пра–пра–правнучкою. А в сім’ї прийнято було доживати до глибокої старості.

Література для Марії Романової — лише частина великої місії, яку вона прийняла. Вона багато років займається історією свого роду, розуміючи, що історія родини невіддільна від історії великої країни. Вона пише романи, в яких розкриває характери предків як звичайних людей, а не як «історичних особистостей», піднімає завісу таємниці над тим, що вони думали і відчували. Вона намагається знищити стіну, створену численними історичними трактатами, вкриту густим лаком недомовок і запорошену пилом забуття. М. Романова бачить мету свого життя в тому, щоб воскресити історію свого роду і розповісти про неї чесно, без купюр і лестощів.