1947 р. він публікує свій перший роман «Удова» (за наполяганням редактора він вийшов друком під назвою «Земля гріха»). Потім він починає писати ще кілька романів, але потім розуміє, що йому нема чого сказати світові. На 19 років він щезає з португальської літератури, але мало хто помітив це. Тільки 1966 р. виходять «Можливі вірші», що знаменували його повернення в літературу.

Одна з найяскравіших граней таланту Сарамаго – схильність до філософського осмислення дійсності. Роман «Підручник малювання і каліграфії», і збірка філософських новел «Квазіоб’єкт» (1978), і збірки його віршів «Можливі вірші», «Може, це радість» (1970), «С цього і з того світу» (1971) і навіть його драматургія, присвячені, в основному, політичним проблемам.

1971...1973 рр. він працює в вечірній газеті «Diario de Lisboa» на посаді редактора й менеджера з культурних питань.

1978 р. Сарамаго надрукував збірку коротких оповідань «Квазіоб’єкт» (1979) і п’єсу «Ніч», а потім ще одну «Що я буду робити з цією книжкою?»; 1980 р. виходить роман «Ті, що постали з праху», «Балтазар та Блімунда» (1982), «Рік смерті Рікардо Рейша» (1984), «Кам’яний пліт» (1986), «Історія облоги Лісабона» (1989).

Його роман «Спогади про монастир», який, до речі, збирався екранізувати Федеріко Фелліні, розсердив Ватикан своїми антиклерикальними нападами. Але найсильніше обурення католицької церкви й звинувачення в кощунстві викликало опубліковане Жозе Сарамаго 1991 року «Євангеліє від Ісуса». Ця «богохульна книга, яка знущається з історичної правди й спотворює характери головних персонажів Нового Завіту», перекладена 25 мовами і 20 разів перевидавалася на батьківщині. Інтерес читачів до цього роману, як і ще до однієї знаменитої книжки Сарамаго – сатиричної антиутопії «Кам’яний пліт» (1986), менш за все пов’язаний з деформаціями євангелічних героїв або їдкими описами сучасних політиканів та нуворишів.

1995 р. Жозе Сарамаго було нагороджено премією Камеса, а 1998 р. Нобелівською премією з літератури «за праці, які, використовуючи притчі, підкріплені уявою, співчуттям та іронією, дають можливість зрозуміти ілюзорну реальність».

2000 року вийшов новий роман «Печера», який завершує трилогію, до якої ввійшли раніше написані «Есе про сліпоту» і «Всі імена».

1947 р. він публікує свій перший роман «Удова» (за наполяганням редактора він вийшов друком під назвою «Земля гріха»). Потім він починає писати ще кілька романів, але потім розуміє, що йому нема чого сказати світові. На 19 років він щезає з португальської літератури, але мало хто помітив це. Тільки 1966 р. виходять «Можливі вірші», що знаменували його повернення в літературу.

Одна з найяскравіших граней таланту Сарамаго – схильність до філософського осмислення дійсності. Роман «Підручник малювання і каліграфії», і збірка філософських новел «Квазіоб’єкт» (1978), і збірки його віршів «Можливі вірші», «Може, це радість» (1970), «С цього і з того світу» (1971) і навіть його драматургія, присвячені, в основному, політичним проблемам.

1971...1973 рр. він працює в вечірній газеті «Diario de Lisboa» на посаді редактора й менеджера з культурних питань.

1978 р. Сарамаго надрукував збірку коротких оповідань «Квазіоб’єкт» (1979) і п’єсу «Ніч», а потім ще одну «Що я буду робити з цією книжкою?»; 1980 р. виходить роман «Ті, що постали з праху», «Балтазар та Блімунда» (1982), «Рік смерті Рікардо Рейша» (1984), «Кам’яний пліт» (1986), «Історія облоги Лісабона» (1989).

Його роман «Спогади про монастир», який, до речі, збирався екранізувати Федеріко Фелліні, розсердив Ватикан своїми антиклерикальними нападами. Але найсильніше обурення католицької церкви й звинувачення в кощунстві викликало опубліковане Жозе Сарамаго 1991 року «Євангеліє від Ісуса». Ця «богохульна книга, яка знущається з історичної правди й спотворює характери головних персонажів Нового Завіту», перекладена 25 мовами і 20 разів перевидавалася на батьківщині. Інтерес читачів до цього роману, як і ще до однієї знаменитої книжки Сарамаго – сатиричної антиутопії «Кам’яний пліт» (1986), менш за все пов’язаний з деформаціями євангелічних героїв або їдкими описами сучасних політиканів та нуворишів.

1995 р. Жозе Сарамаго було нагороджено премією Камеса, а 1998 р. Нобелівською премією з літератури «за праці, які, використовуючи притчі, підкріплені уявою, співчуттям та іронією, дають можливість зрозуміти ілюзорну реальність».

2000 року вийшов новий роман «Печера», який завершує трилогію, до якої ввійшли раніше написані «Есе про сліпоту» і «Всі імена».